Водокачка. В наші дні так називають групу ставків які розташовані ланцюжком нижче залізничного вокзалу. Трохи раніше цю назву носив єдиний став, який опирається в дамбу з автодорожнім полотном.
Вид на насосну станцію з дамби Ще років 30 назад цей став був одним із основних місць відпочинку кодимчан. Тут все було як на самих заправських пляжах: переодягальні, тіньові грибки, туалети, підмостки для стрибків в воду та запливів і головне, був чистий пісок, як на березі так і на дні ставу. В свята та вихідні грала музика, продавали пиріжки, морозиво та пиво. Не одне покоління тут відпочивало та має гарні спогади про ті дні. Організовувалися конкурси рибалок, а загодовану рибу в цьому ставку впіймати було важко! Біля будинку насосної станції у воді росла крислата верба, було гідно стрибнути з неї у воду. Повернемось до назви. Чому "водокачка"? Тому, що водокачка, від слів качати воду. Заглибимося трохи в історію. Воду тоді качали у величезній кількості на станцію де були 2 гідроколонки для заповнювання паровозних тендерів. Рушійною силою залізниці в ті часи була парова тяга, для якої потрібна паливо та вода. запас води конкретного локомотива поповнювався через 120-160 км. тому на станціях через 30-40 км робили такі водокачки. З водокачки заповнювався і громадський водогін, тоді ще містечка, згодом селища Кодими. Збудовано комплекс "залізнична станція - водокачка" десь між 1865 та 1870 роками. | | В 1941 році, в перші дні Вітчизняної війни, під час відступу Червоної Армії водокачку було підірвано, це щоб ворог не зміг швидко скористатися. Будівля насосної станції була замінована, підірвати чомусь не вдалося, німці розмінували її і завдяки цьому вона існує досі. Але було пошкоджено основне - дамба, забірні криниці, та первинна комунікація. Фашистам прийшлось будувати нову насосну станцію. Збудували вони її над свердловиною в Сербівських Одаях, затрати були більші ніж водокачка поруч зі станцією, але надійніше, станцію могли бомбардувати. Труби від нової водокачки ведуть до водонапірної башти збудованою тоді ж, з якої вода розподілялася далі.
Водонапірна башта, оновлена в 1957р Ця система існує та справно служить мешканцям міста і досі. Паровози заправлялися в Кодимі до кінця 60-х років попереднього століття, останні роки був єдиний маршрут з паровим локомотивом: "Одеса - Мінськ" і багато Кодимчан ще пам'ятають звук парового свистка та запах паленого мазуту. Гідроколонки було тимчасово відновлено в 1977 році для завантаження залізничних цистерн питною водою на потреби міста Одеса, яке на той час постраждало від стихії та залишалося без води. |