Водокачка. В наші дні так називають групу ставків які розташовані ланцюжком нижче залізничного вокзалу. Трохи раніше цю назву носив єдиний став, який опирається в дамбу з автодорожнім полотном. 
Вид на насосну станцію з дамби Ще років 30 назад цей став був одним із основних місць відпочинку кодимчан. Тут все було як на самих заправських пляжах: переодягальні, тіньові грибки, туалети, підмостки для стрибків в воду та запливів і головне, був чистий пісок, як на березі так і на дні ставу. В свята та вихідні грала музика, продавали пиріжки, морозиво та пиво. Не одне покоління тут відпочивало та має гарні спогади про ті дні. Організовувалися конкурси рибалок, а загодовану рибу в цьому ставку впіймати було важко! Біля будинку насосної станції у воді росла крислата верба, було гідно стрибнути з неї у воду. Повернемось до назви. Чому "водокачка"? Тому, що водокачка, від слів качати воду. Заглибимося трохи в історію. Воду тоді качали у величезній кількості на станцію де були 2 гідроколонки для заповнювання паровозних тендерів. Рушійною силою залізниці в ті часи була парова тяга, для якої потрібна паливо та вода. запас води конкретного локомотива поповнювався через 120-160 км. тому на станціях через 30-40 км робили такі водокачки. З водокачки заповнювався і громадський водогін, тоді ще містечка, згодом селища Кодими. Збудовано комплекс "залізнична станція - водокачка" десь між 1865 та 1870 роками, під час будівництва залізниці. |  | В 1941 рік, під час відступу Червоної Армії в перші дні Вітчизняної війни водокачку було підірвано, це щоб ворог не зміг швидко скористатися. Будівля насосної станції була замінована, підірвати не вдалося, німці розмінували її і завдяки цьому вона існує досі. Але було пошкоджено основне - дамба, забірні криниці, та первинна комунікація. Фашистам прийшлось будувати нову насосну станцію. Збудували вони її над свердловиною в Сербівських Одаях, затрати були більші ніж водокачка поруч зі станцією, але надійніше, станцію могли бомбардувати. Труби від нової водокачки ведуть до водонапірної башти збудованою тоді ж, з якої вода розподілялася далі. 
Водонапірна башта, оновлена в 1957р Ця система існує та справно служить кодимчанам і досі. Паровози заправлялися в Кодимі до кінця 60-х років попереднього століття, останні роки був єдиний маршрут з паровим локомотивом: "Одеса - Мінськ" і багато Кодимчан ще пам'ятають звук парового свистка та запах паленого мазуту. Гідроколонки було тимчасово відновлено в 1977 році для завантаження залізничних цистерн питною водою на потреби міста Одеса, яке на той час постраждало від стихії та залишалося без води. |
