До початку війни в Кодимі проживало понад 1000 чоловік єврейської національності. Коли німці увійшли в Кодиму, то спочатку не цікавилися євреями, ніколи не заходили у їхні будинки. Мова, лексикон їх був схожий з німецьким, тому євреї могли спілкуватися з німцями.
Але через місяць надійшов наказ - всіх євреїв зібрати, нібито для виселення. Виконуючи наказ, окупаційна влада, яку представляли румуни та місцеві поліцаї, почала зганяти євреїв на базарну площу. Розділили їх на три групи. До першої увійшли активісти - комуністи, комсомольці, інтелігенція та юнаки від 16 років і старші; до другої-жінки з малолітніми дітьми та старі чоловіки і жінки; до третьої - чоловіки середнього і старшого віку (як потім з'ясувалося, вони стали заложниками).
У групі карателів була «справжня німкеня» Емма, яка приїхала до Кодими у 1931 році, працювала в багатьох організаціях районного центру, тому знала багатьох активістів. Вийшла заміж за місцевого жителя, який працював чоботарем, але за місяць до початку війни він повісився. Емма вказувала, хто ким до війни був і кого в яку групу відправляти.
Першу групу німці погнали у вибалок нижче торговиці, де все було підготовлено до розстрілу. У колоні було приблизно сто чоловік. З натовпу євреїв виступив Юзя Сліпий, який був студентом і приїхав на канікули. Він вигукнув : "Нехай живе Радянська влада! За нас відомстять". Карателі спочатку не зрозуміли, про що річ, але він вигукнув : "3а Батьківщину! За Сталіна! Смерть німецьким загарбникам!" У нього першого випустили автоматну чергу. Потім було відкрито вогонь з усіх кулеметів та автоматів. Особливо лютували п'яні поліцаї.
Трагедія відбулася на заході сонця 27 серпня 1941 року. Це були перші жертви... Серед розстріляних були вчителі, інші представники інтелігенції, в основному - молодь.
На другий день на головних вулицях Кодими з'явилися машини з гучномовцями. З рупора на російській мові чулося :
«Вчора в Кодимі розстріляно небезпечну групу людей - ворогів німецької нації. Залишена група заложників. Якщо в райцентрі буде здійснено напад на представників місцевої влади, їх буде розстріляно.»
Другу групу євреїв - жінок з малолітніми дітьми -відпустили, але попередили, щоб всі розмістилися і жили по вулиці Пролетарській, нині вулиця Шолом Алейхема.
А третю групу євреїв - заручників - загнали в колгоспну будову ( біля церкви ) і тримали там 10 днів. Надзвичайних пригод у ці дні не було, тому заложників відпустили. Кожний з євреїв дав підписку про те, що він житиме по вулиці Пролетарській. Ходити по місту і спілкуватися з місцевими жителями їм заборонялося.
Люди жили в жахливих умовах : по 10-15 чоловік в одній хаті, спали в коридорах, на горищах, в погребах. Запаси продуктів харчування були вичерпані. Місцеві жителі, колишні сусіди, колеги по роботі таємно приносили їм одяг, взуття і продукти харчування. Воду брали з річки і після кип'ятіння використовували для приготування їжі. Питну воду таємно носили з криниці сусіди, товариші, знайомі.
Багато євреїв втекло в Чечельник, Балту, Будеї, Саврань, Бершадь та інші міста. |  | В середині листопада за наказом влади всіх євреїв загнали до старого готелю (біля дитсадка «Теремок», будинок по вул. Леніна, 12) і оголосили, що будуть відправляти в ті міста, де відкрито гетто. В Кодимі ж офіційного гетто не було. Потім їм оголосили, що відправлять пішки у Первомайськ, Вознесенськ, Балту. Групу супроводжували румунські солдати, п'яні місцеві поліцаї, які ставилися до цих людей, як до худоби - били прикладами, а хто знесилювався, був одразу ж розстріляний. Хто з євреїв утік, переховувався у місцевих жителів, хоча за переховування євреїв оголошувався розстріл.
Наступали холоди і поступово все стихло. Поширилися чутки, що з листопада 1941 року євреїв не чіпатимуть їм ніби дозволено повернутися додому. До січня 1942 року в Кодиму, таким чином, приїхало багато єврейських сімей. Були і з Одеського, Балтського, Чечельницького гетто. Багато з них почали працювати у побутових та швацьких майстернях.
Але ті чутки були лише фашистською приманкою, бо трагедія відбулася незабаром у другій половині дня 12 січня 1942 року... Тоді в Кодиму пригнали велику групу євреїв-біженців з Бессарабії, Румунії, Західної України. Колону зупинили біля старого готелю і туди ж почали збирати місцевих жителів, нібито для відправки. Обходячи двори, ловили всіх. Місцевим поліцаям повідомили, що за кожного спійманого єврея їм заплатять одну марку.
Люди ховалися, боролися за виживання, а деякі творили неймовірне...
Льова Фіх, який був свідком розстрілу у серпні свого сина Григорія, знав, як фашисти знущалися над беззахисними мирними євреями. І щоб його сім'я не потрапила до рук нелюдів, заготував шибениці. Коли почалася облава, він повісив свою дружину, дочку-красуню Розу, сестру Ріву, її дванадцятирічного сина, а потім накинув петлю на себе.
Про цю історію розповів 12-річний хлопчик, який зірвався з шибениці. Він втік у ліс і після тривалих поневірянь дістався у с. Будеї, де його приютили у сім'ї Друбецьких. Потім він потрапив у Чечельницьке гетто.
...Вже почало темніти, коли євреїв вишикували шеренгами. Було їх чоловік 300. Позаду пустили вівчарок, які гнали людей до вибалку, де було встановлено кулемет. Нелюди стріляли в беззахисних, а, оскільки вже стемніло, то старші за віком брати і сестри, батьки і рідні своїми тілами прикривали малих дітей. Завдяки надвечір'ю декому вдалося врятуватись. Дехто упав раніше кулеметної черги. Поранених або тих, хто не встиг упасти, або хотів піднятися, румуни добивали.
Закривши грудьми свого трирічного сина, на частку секунди раніше кулеметної черги, впала без свідомості єврейка Р.Підвальна. Після того, як вбивці пішли, вона з сином, вилізши з-під трупів, побігла вниз долиною. А вслід ще чулися голоси тих, хто теж вибирався з ями. Сніг був дуже глибокий. На шляху вони зустріли скирту соломи, в якій перебули до світанку. Потім вона разом з маленьким синочком дійшла до крайньої хати Івашкового, де їх приютили добрі люди.
Сьогодні Семен Підвальний - професор, доктор технічних наук, врятований матір'ю-великомученицею і добрими українськими людьми, живе у Воронежі.
Не дай, Боже, щоб повторився жах 12 січня 1942 року. А ми завжди пам'ятатимемо тих, хто лежить за торговицею у яру забитим. |
