Кодима... Є щось утаємничене і незбагненне у назві цього міста, в його походженні і призначенні, у самій місцині, обраній її засновниками між подільськими пагорбами і річковим пониззям тихоплинної Кодими, між ажуровим мереживом лісів і степовим безмежжям, на прадавній межі етнічної святині Поділля і буремним світом Степової України.
Як і кожне поважаюче себе містечко, воно породило десятки всіляких легенд щодо свого походження. І хоча жодну з них не можна сприймати як остаточно задокументовану істину, але в кожній із них – часточка тієї життєвої правди, без якої витворена істориками та всюдисутніми краєзнавцями історія міста залишалася б безликою і беззмістовною. Дні міст, а особливо їх ювілеї, для того й існують, щоб можна було хоч на якусь днину зупинити круговерть буденності, озирнутися на діяння наших предків, замислитися над тим, хто і чому саме, з яких помислів виходячи, засновував наше місто, розбудовував і відстоював його, творив красу його вулиць та дбав про мистецький дух і ремесла. Саме на цій хвилі і з’явився ошатно виданий колективний збірничок “Кодимі-250”, скомпонований місцевим краєзнавцем, вчителькою історії Кодимської школи № 1 Надією Боровою, до якого увійшли і нариси самої упорядниці, й нариси, спогади, поетичні твори та напутні слова інших авторів.
Одначе про сам цей збірничок ми поговоримо іншим разом, а поки що, не покладаючись ні на які пошуки краєзнавців, я вдаюся до одного з давніх і надійних першоджерел – виданих ще 1901 року в Кам’янці-Подільському “Трудов Подольскаго епархиального историко-статистическаго комитета”, у випуску дев’ятому яких, звертаючись до далекого минулого міста, читаємо: “Местечко Кодыма расположено на возвышенной равнине, при истоке реки того же имени... Так как м. Кодыма расположено на возвышенности, обильно садами и в нем нет болотных и гнилых вод, поэтому местность эта благоприятна для здоровья населения. Почва черноземная, но есть места глинистые и песчаные. Местность, занимаемая ныне местечком Кодымою, до 1754 г. была хутором, принадлежащим церкви села Писаревки Балтского уезда. В этом именно году князь Иосиф Любомирский
дал распоряжение, чтобы хутор, принадлежащий тогда сей церкви, перенесен был в другое место, а на его месте устроено было поселение, названное Кодымой от названия речки, получающей здесь начало. Слово “кодыма”, как говорят, – турецкое, значит «мочар». Так названа речка, служащая теперь границею между Подольской и Херсонской губерниями, потому что она образует частые болотистые озера, пруды. В 1820 году в м. Кодыма было 320 крестьян, принадлежавших Петру Хоментовскому. К 1 января 1898 года числилось прихожан 2091, в том числе мужчин 1054. Все они по народности малороссы (тобто українці – Б.С.), занимаются преимущественно земледелием; второе по значению занятие – это торговля съестными припасами, в особенности свинным салом и мясом, чему способствует бывающая по четвергам в местечке ярмарка и удобство сообщения с Одессой...»
Коли в листопаді 1979 року Кодима набула статусу міста, кодимчани сприйняли цей акт не як формальність, а як стимул до реального перетворення – вже не лише за кількістю населення (а це завжди було визначальним чинником при наданні статусу міста), а й за суттю. Передусім влада міста вдалася до того, до чого, як правило, в наших селищах ні влада, ні архітектори не вдаються – до формування справжнього, функціонально, архітектурно, по-діловому та психологічно витвореного центру міста. Розширюється і вкривається бетоном центральна вулиця міста, відновлюється районний Будинок культури, з’являється кінотеатр “Мир”; центр міста з’єднано зі слобідкою, розташованою по той бік залізниці; набувають виробничих потужностей, заводи продтоварів та консервний завод; з’являються нові навчальні заклади. |  | Виступаючи на урочистому мітингу з нагоди Дня міста, заступник голови обласної державної адміністрації Іван Михайлович Чорбаджи особливо відзначив, що, за підсумками жнив нинішнього року, Кодимський район на першому місці серед районів області по врожайності, але при цьому цілком справедливо зауважив, що районна адміністрація, очолювана Володимиром Івановичем Погорілим; райрада (голова – Іван Іларіонович Тростянецький), як і мерія міста (виконувачка обов’язків мера Любов Семенівна Сопова) однаково мудро та дбайливо господарюють і в полі та на економічній ниві, і в їхній спільній господі – справді чудовому містечку Кодимі.
За останні два роки в місті з’явився архітектурно вишуканий Центр зайнятості, здано в експлуатацію 20-квартирний житловий будинок, з’явилося 14 нових магазинів та кафе, готується до відкриття історико-краєзнавчий музей, під який реставрується старовинний пам’ятник архітектури; провадиться ремонт та реконструкція центральних вулиць, справила новосілля районна дитяча бібліотека, створено мережу парків, алей і газонів, які значно озеленили урбаністичний центр і, звичайно ж, прикрасили його. У таких величезних полісах, як Одеса, деякі кодимські надбання залишилися б непоміченими, але в невеличкому містечку з дев’ятитисячним населенням поява кожної нової будівлі, кожного соціально спрямованого об’єкта – справжня подія.
Будь-який ювілей, а тим паче – ювілей міста – це, передусім, нагода запросити на гостину своїх сусідів, поділитися з ними досвідом, обговорити спільні проблеми та налагодити ділові і творчі взаємини. А ще – подарувати жителям міста справжнє свято. Так от, з цієї точки зору, керівництво Кодимського району розпорядилося своїм Днем міста з усім можливим практицизмом та передбачливістю. Саме тому серед запрошених гостей ми бачили керівників і Рибницького району Молдови, і піщанських та чечельницьких райрад та райдержадміністрацій з сусідньої Вінничини; і керівників сусідніх районів Одещини.
Саме ж святкування було влаштоване так, що кодимцям було де і людей подивитися, і себе показати. Саме цьому сприяла виставка робіт народних умільців, якими Кодимський район завжди славився на все Південне Поділля, регіональний поетичний фестиваль “Молоді вітрила”, на якому демонстрували свої таланти поети з Кодимського, Балтського та Котовського району і до організації якого доклала чимало зусиль місцева поетеса, член Національної Спілки письменників України Наталя Палашевська, а ще – паради вокально-інструментальних ансамблів та духових оркестрів району, дитяча програма “Космічне шоу”. І, ясна річ, надовго запам’ятаються кодимцям театралізований концерт “Кодими віть калинова” за участю народного артис-та України, ведучого програми “Джетльмен-шоу” Олега Школьника та виступи одеського музичного гурту “Діалог”, а ще – народні гуляння – з феєрверками, атракціонами та дискотеками, й одразу кілька футбольних турнірів молоді і спортивних ветеранів.
Поділля належить до тих історико-етнографічних регіонів, які од віку вічного буди центрами формування української мови, української культури, народних ремесел і... самого народу. І День міста в Кодимі красномовно засвідчив, що кодимці не тільки шанують традиції свого краю, але й талановито примножують та збагачують їх. Богдан Сушинський, 11.10.2005р.
|
