Кодима – це та перлина Південного Поділля, якій, просто, судилося стати визначним центром зеленого та історико-краєзнавчого туризму. Про те, що місто має, нехай не таку вже й древню, але дуже цікаву і насичену історію – знають всі. Але свого часу я був здивований, виявивши, що в Кодимі ніхто не знає, принаймні з тих, кому це належало б знати, що статус Кодими як «історичного населеного місця» вже давно закріплений законодавчо спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України! Йдеться про Постанову Кабінету Міністрів України №878 від 26 липня 2001 року «Про затвердження Списку історичних населених місць України», в якій мовиться: «З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», 1805-14), Кабінет Міністрів України постановляє: 1.Затвердити Список історичних населених місць України (додається). 2.Державному комітету будівництва, архітектури і житлової політики разом із Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями продовжити протягом 2001-2005 років роботу з виявлення та дослідження сіл для занесення їх до Списку історичних населених місць України. Разом… з державними адміністраціями забезпечити протягом 2001-2003 років розробку і затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку. Прем’єр-міністр України А. Кінах». До цієї Постанови Кабміну справді додається «Список історичних населених місць України», в якому подібні населені пункти названі за областями. Так от, у розділі «Одеська область» читаємо: «Назва історичного населеного місця – м.Кодима. Дата заснування або першої писемної згадки – 1754 рік». Природно, читачам цікаво буде дізнатися, чи названі в цьому списку якісь інші міста і селища Одещини. Так, названі. Для цікавих подаю їх повний перелік: Одеса – 1794 рік; Ананьїв – 1750-і роки; Білгород-Дністровський – IV століття до нашої ери; Балта – перша половина ХVI століття; Болград – 1821 рік; смт. Велика Михайлівка – кінець ХVIII століття; Вилкове – 1708 рік; Ізмаїл – кінець ХVI століття; Кілія – VII століття до нашої ери; смт. Овідіополь – 1795 рік і Рені – 1548 рік. Як бачите, крім Кодими, названі ще одинадцять міст і селищ області. Але зрозуміло, що Кодима (яку я завжди називаю про себе Ріо-де-Кодима!) – своєрідна і неповторна, отож конкурувати з нею якомусь іншому місту, просто, неможливо. |  | Після ознайомлення з Постановою Кабінету Міністрів я звернувся до Закону України «Про охорону культурної спадщини» («Відомості Верховної Ради України», 2000. №39, з доповненнями, внесеними 25 жовтня 2001 року), на який, власне, й посилається Кабмін. І віднаходжу там ось таке тлумачення терміну: «Історичне населене місце – населене місце, котре зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до списку історичних населених місць України». На жаль, жодних інших пояснень з приводу того, а як саме жителі міста на практиці повинні користуватися цим статусом; що, власне, їм може перепасти від статусу «історичного населеного місця України», а головне, в чому полягає зміст дотримання даного Закону саме стосовно «історичних населених місць» – в Законі, як і в Постанові Кабміну, на жаль, виявити не вдалося. І все ж я вважаю, що, озброївшись цією Постановою Кабміну, кодимчани повинні діяти рішуче. По-перше, як і передбачено Постановою, слід негайно розробити і затвердити міськрадою «Науково-проектну документацію історичного ареалу історичного населеного місця Кодими», після чого подати цей пакет документів на затвердження райдержадміністрації та облдержадміністрації, а тоді вже направити його до Міністерства культури України. Зрозуміло, що в межах цього історичного ареалу слід окреслити всю стару частину міста, з її історичними пам’ятниками та пам’ятними місцями. При цьому не варто звертати уваги на те, що Постановою Кабміну цю документацію слід було розробити ще в 2001-2003 роках. Зрештою, там не зазначено, що після цього терміну документацію на затвердження приймати не будуть. І потім ідеться ж не про якісь конкурсні умови, а про Постанову Кабміну, яка передбачає копітку пошуково-історичну роботу. Та оскільки кодимчани все звикли робити не поспішаючи і ґрунтовно, то за «невеличке» запізнення нехай міністерські чиновники вибачають: не спромоглися! До речі, в Кодимському районі знайдеться і кілька сіл, які теж мають право опинитися (як це і передбачено пунктом другим Постанови Кабміну) в «Списку історичних населених місць України», якого в масштабі держави, наскільки мені відомо, й досі не складено. Ну, а щодо статусу «історичного населеного місця», то він повинен стати ще однією візиткою для розкрутки історико-краєзнавчого (з базуванням на вже існуючий чудовий історико-краєзнавчий музей, очолюваний Зінаїдою Василівною Севастяновою) та зеленого туризму. Відтак, вітаю земляків-кодимчан із тим, що вони, вкотре вже, ось так, ґрунтовно і круто, на урядовому рівні, потрапили…в історію. Богдан Сушинський, письменник, заслужений журналіст України, Одеса - Кодима, квітень 2010 року. |
